Адреса: вул. Героїв Рятувальників, 10
Собор має свою історію. Багато що пережив він за два із гаком століття: і розквіт за часів купецтва, і страшну наругу в атеїстичні часи.
Собор Різдва Пресвятої Богородиці (раніше Старокупецька церква Різдва Пресвятої Богородиці) – одна із старовинних споруд міста. Він розташований в історичній частині Миколаєва, на перехресті вулиці Героїв Рятувальників (колишня Різдвяна) і вулиці Марка Кропивницького (колишня Купецька). У XIX столітті це був купецький район, де розміщувалися склади і крамниці, а також купецькі особняки. Церква була побудована за бажанням і за допомоги Миколаївського купецтва.
1799 року церква була закладена, а 1800 року роботи завершилися, і церква була освячена з найменуванням Старокупецької Різдва Пресвятої Богородиці, яке вона зберігала за собою до 1861 року.
Споруда вийшла двоповерховою. Перший поверх – кам’яний, другий – дерев’яний. 1818 року другий, дерев’яний, поверх церкви, через крайню зношеність, був розібраний до кам’яних стін першого поверху.
Будівлю церкви спорудили заввишки 38 метрів, з товстими стінами з тесаного каменя-черепашника, і витримали її в стилі класицизму. Колони в храмі спочатку були позолочені. 1828 року до нього прибудували ще дві будівлі. Ліва – в ім’я святих рівноапостольних царів Костянтина і Олени, а права – в ім’я святителя Митрофана Воронезького. Ініціатором і будівником храму був протоієрей Карпо Павловський. 1828 року храм здобув статус міського собору. У народі його називали Купецьким. 1846 року, старанням старости собору, за 5190 рублів був придбаний величезний дзвін, вагою 513 пудів 35 фунтів, тобто понад 8 тонн. 1879 року до церкви прибудували величну дзвіницю заввишки 36 метрів і встановили на ній, окрім головного, ще шість дзвонів, вагою 109 пудів (1785.47 кг), 9 пудів (147.42 кг), 5 пудів (83.9 кг), 3 пуди (49.14 кг) і два по 2 пуди (65.2. кг). 1898 року в огорожі собору на кошти купців була побудована велика цегляна двоповерхова будівля єпархіальної аудиторії на 1000 місць, в якій систематично проводилися релігійні бесіди з показом «тіньових картин», а соборний хор виконував пісні. 1888 року організували церковно-парафіяльну школу, а 1903 року тут відкрився відділ Одеського Свято-Андріївського братства. 1908 року в церкві були оновлені купольні хрести.
З часом собору стали належати новозбудовані споруди, що заповнили цілий квартал – від вулиці Героїв Рятувальників до Соборної і від вулиці Марка Кропивницького до Великої Морської. Опис страховки, складений 1910 року, вказує на належність собору 17 споруд різного призначення. На сьогодні від усього комплексу залишилося тільки дві споруди: собор і соборний будинок.
1922 року відбувалося вилучення церковних цінностей. До фонду допомоги тим, хто голодує, громада собору здала 172 кг срібла. 31 січня 1930 року із дзвіниці собору зняли всі дзвони вагою 10,2 тонни кольорового металу. 8 листопада 1936 року храм був закритий, священнослужителі репресовані. У довоєнні часи будівлю використовували як гарнізонний Будинок Червоної Армії і Флоту, після війни це був Будинок офіцерів.
Після закриття собору був зруйнований головний купол і верхні яруси дзвіниці, зняті хрести. Споруди, що належали собору, використовувалися під державні квартири і для інших цілей, поступово втрачаючи свій первинний вигляд. Більшість будівель була зруйнована, на їхньому місці з’явилися нові будівлі.
1992 року собор було повернено Православній Церкві, в ньому стали знову проходити богослужіння і церковні таїнства. Виконано величезний обсяг будівельно-ремонтних робіт. Із зовнішнього боку встановлено позолочені центральний купол і хрести, перекрито дах, відремонтовано вікна, відновлено зовнішній фасад храму, упорядковано внутрішній двір, відреставровано ковану церковну огорожу собору, а також відновлюється соборний будинок. Всередині храм обштукатурений і побілений, відремонтовано дерев’яну підлога, а найголовніше – встановлено новий іконостас, який має первісний вигляд, поступово проводиться розпис.
При кафедральному соборі працює місіонерський, паломницький, видавничий відділи, недільна школа для дітей і дорослих, бібліотека з читальною залою. Близько двадцяти років тут функціонує духовне училище і регентський клас. Двері храму відчинені для всіх. На сьогодні будівля є пам’яткою архітектури місцевого значення.
Література:
- Гаврилов, И. Женский квартал / И. Гаврилов, Н. Христова // Силуэты старого города. 1864-2014. Посвящается памяти Игоря и Инны Гавриловых / И. Гаврилов, Н. Христова. – Николаев : Изд-во Ирины Гудым, 2023. – С. 79-83 : фото.
- Губская, Т. Н. Церкви Николаева / Т. Н. Губская // Николаевские достопримечательности / И. И. Алексанренко и др. ; руководитель проекта В. А. Карнаух. – Николаев : Возможности Киммерии, 2010. – С. 305-314.
- Заковоротний, Д. И. Воздвижение храмов / Д. И. Заковоротний // Храмы Прибужья / Д. И. Заковоротний. – Николаев, 2004. – С. 20.
- Крючков, Ю. С. Строгий классицизм / Ю. С. Крючков // Архитектура Старого Николаева / Ю. С. Крючков. – Николаев, 2008.– С. 36, 39.
- Кухар-Онышко, Н. А. Культурное зодчество / Н. А. Кухар-Онышко // Архитектура Николаева (конец XVІІІ – начало ХХ веков) / Н. А. Кухар-Онышко. – Николаев, 2001. – С. 42.
- Кухар-Онишко, Н. О. Урок 12. Миколаїв капіталістичний. Храми Миколаєва / Н. О. Кухар-Онишко // Історія Миколаєва: навчальний посібник для 5 кл. загальноосвіт. школи / Н. О. Кухар-Онишко, О. В. Гриневич, Н. М. Гаркуша. – Миколаїв, 2000. – С. 63.
* * *
- Заковоротний Д. Собору Рождества Богородицы 205 лет / Д. Заковоротний // Вечерний Николаев. – 2006. – 5 янв. – С. 4.