Уперше переправа через Південний Буг у Миколаєві була побудована в 1827 році. Це була поромна переправа в районі Малої Коренихи. Вочевидь, дані про неї не збереглися. Замість неї 1855 року було споруджено новий наплавний міст, що проіснував до Другої світової війни. Його наплавна частина складалася з ялинових колод, по яких були укладені прогони й настил. До берегів примикали дерев’яні пальові естакади. З лівого берега частина річки пересипалася земляною дамбою між кам’яними підпірними стінками. Рівень проїзду не перевищував одного метра над водою. Наплавну частину мосту кріпили ланцюгами перетином від 22 до 50 міліметрів, до якорів. Довжина мосту становила близько 1 км, ширина проїзної частини – 6,25 метрів. Міст витримував вантаж не більше 9 тонн.
У роки війни міст був зруйнований. Відновили його в колишньому вигляді і на тому ж місці, з обмеженням вантажопідйомності – всього 5 тонн, і з одностороннім рухом. Великовантажний транспорт направлявся в об’їзд, а ті машини, які могли скористатися переправою, повинні були чекати своєї черги, доки не закінчиться рух із протилежного берега. Старий Варварівський міст був випробуванням нервів для пасажирів і шоферів. Пасажирам доводилося переходити міст пішки, а шофер, проїжджаючи по мосту, відчував, як настил скрипів, згинався, погрожуючи опинитися у воді. Зимовими місяцями, майже щороку, міст руйнувався штормами і льодом, що припиняло рух на тиждень і більше.
Після війни міст був відновлений на колишньому місці в колишньому вигляді. По мосту здійснювався односторонній рух, з обмеженням ваги екіпажів до 8 тонн і швидкості до 5 км/год. Для пропуску річкового і морського транспорту щоденно проводилося до 5 розведень мосту тривалістю до 1 години.
У червні 1957 року було затверджено проєкт розвідного мосту. Автором проєкту був головний інженер інституту «Київдіпротранс» Андрій Ананійович Карпачов. Того ж 1957 року будівництво нового мосту було доручено «Мостопоїзду № 444» тресту «Мостобуд № 1» під керівництвом Лева Георгійовича Карелі за проєктом інституту «Київдіпротранс». У спорудженні Варварівського мосту взяли участь працівники Чорноморського суднобудівного заводу, заводу підйомно-транспортного обладнання, заводу ЗБВ та інших миколаївських підприємств.
Міст побудований на так званій Варварівській мілині. Він поєднує Варварівку і решту Миколаєва. Тому виявилося достатнім перекрити мостом завдовжки 750 метрів лише найглибшу частину річки, а її мілководну частину – земляним насипом.
У будівництві мосту були застосовані нові на той час технології, а водолазні роботи вдалося звести до мінімуму. Вперше в СРСР успішно освоєно виготовлення суцільних залізобетонних балок, які виготовлялися на стендах, на березі. Вперше була застосована інвентарна металева опалубка. За допомогою фермопідйомників балки піднімалися на плавучі опори і доставлялися до прольоту.
Роботи на річці вели плавучі крани, копер для заглиблення паль, буксири і катери, для підводних робіт частково були задіяні водолази.
Будівництво мосту через річку Південний Буг було включено до списку об’єктів показового будівництва Мінтрансбуду СРСР. Досвід будівництва враховувався під час зведення найбільшого на той час в Європі мосту через річку Волгу в Саратові та на будівництві Метромосту в Києві.
Рух мостом було відкрито 18 липня 1964 року, а 27 серпня він був зданий Державній комісії. Станом на 1964 рік це був найбільший автодорожній міст у СРСР. Варварівський міст став єдиним в країні, розведення якого виконувалось горизонтально з поворотом на 90° на центральній опорі.
Ширина мосту – 15,7 метра, проїзна частина – 10,5 метра, два тротуари по 2,11 метра. Довжина мосту 750,7 метра, загальна довжина з косою складає близько 2 кілометрів. Розвідна частина – 128,73 метра.
«Серце» Варварівського мосту розташоване посередині цієї складної споруди й «увінчане» пультовою кабіною. Практично на рівні води в центральній частині розташувалася щитова, а трохи вище – основний двигун, який розводить, а точніше, повертає Варварівський міст. У реальному часі процедура повороту моста займає всього 20 хвилин. Спочатку 128-метрову поворотну частину вагою 2 тисячі тонн на 10-15 см піднімають спеціальні домкрати, а тільки після цього автоматично вмикається двигун і величезний підшипник діаметром 11 м рухає двометрові в діаметрі балки, і центральна частина мосту повертається.
Міст вимагає постійної уваги, за ним стежать досвідчені працівники. 1991 року проводилася заміна металоконструкцій ортотропної плити розвідного прольоту та асфальтобетонного покриття. Протягом 2001–2004 років проводилися роботи з ремонту проїзної частини мосту. 2008 року проєктний інститут «Київсоюзшляхпроєкт» опублікував висновок, в якому обґрунтовано необхідність термінового ремонту мосту і розписані ті дії, які необхідно здійснити з метою його реконструкції. Через відсутність фінансування ремонт до цього часу не виконано.
Варварівський міст був остаточно переданий на баланс держави в грудні 2023 року, завершивши тривалий процес узгоджень з Міністерством фінансів та Кабінетом Міністрів України. Тепер міст перебуває в управлінні Державного агентства автомобільних доріг України (Укравтодор).
Література
- Березовская, Т. В. Варваровский мост / Т. В. Березовская // Николаевские достопримечательности / И. И. Алексанренко и др. ; руководитель проекта В. А. Карнаух. – Николаев : Возможности Киммерии, 2010. – С. 53-60.
- Лагошняк, О. Я. Від Старої переправи до Варварівського мосту : 50-й річниці побудови мосту через ріку Південний Буг у Миколаєві присвячується : [худож.-докум. вид.] / О. Я. Лагошняк. – Миколаїв : Іліон, 2014. – 270 с. : ил.
- Лагошняк, О. Я. Південний Буг: від козацьких переправ до сучасних мостів : [наук.-попул. вид.] / О. Я. Лагошняк. – Миколаїв : Іліон, 2020. – 356 с. : фото : карти.
* * *
- Варваровский и Ингульский мосты перешли на баланс государства // Николаевские новости. – 2024. – № 6(31 січ.). – С. 2.
- Варваровский мост // Родной причал. – 2017. – № 5(1 февр.). – С. 2. – (Старый Николаев).
- Галушкин, С. Варваровский мост : [історія мосту] / С. Галушкин // Николаев. – 2001. – №1. – С. 26-29.
- День рождения моста : [Варваровский мост] // Родной причал. – 2021. – № 30(28 июля-3 авг.). – С. 1.
- Козлов, С. Новруз Аллахвердиев : «Украинские мостостроители – самые трудолюбивые в мире»: [про будівництво мостів у Миколаєві] / С. Козлов // Имена. – 2005. – №1. – С. 12-14.
- Мирошниченко, А. Варваровский мост : 200-летняя история и современные вызовы / А. Мирошниченко // Вечерний Николаев. – 2018. – № 40(7 апр.). – С. 3 : фот.
- Мирошниченко, А. Переправа через Южный Буг : 200-летняя история и современные вызовы / А. Мирошниченко // Южная правда. – 2018. – № 38( апр.). – С. 2
- Мирошниченко, А. Переправы на Буге : [о новой книге николаевского краеведа Александра Лагошняка «Южный Буг: от казацких переправ до современных мостов»] / А. Мирошниченко // Южная правда. – 2020. – № 84(12 нояб.). – С. 4 : фот.
На Южном Буге, который протекает в пяти областях Украины, в том числе и в Николаевской, насчитывается около сотни мостов и паромных переправ. - Тонковид, В. «Сердце» Варваровского моста : [як працює Варварівский міст] / В. Тонковид // Вечерний Николаев. – 2006. – №134(16 нояб.). – С. 3.
- Хильмон, А. Николаевский путепровод : [історія та сьогоднішій день Варварівського мосту] / А. Хильмон // Рідне Прибужжя. – 2008. – №122(28 жовт.). – С. 3.